Схоже, що в Росії розпочалася остання фаза трагедії під назвою «Володимир Путін»
Один... на випаленому полі
Відсутність реальної політичної конкуренції, тобто лідерів, які спроможні взяти керівництво країни на себе, має наслідком концентрацію всієї влади в одних руках.
Як правило, такий «самодержець» тримається свого ілюзорного бачення світу, слухає лише тих, хто каже те, що його влаштовує, відкидає бачення усіх, хто мислить самостійно.
В результаті такий керівник є нездатним формувати власний інтелектуальний продукт. Та й на це просто немає часу, оскільки особа на вершині влади живе у постійному страху і тому має перш за все турбуватись про власну безпеку, про підтримку «балансу» у власному оточенні, і звичайно, стежити за правильним розподілом коштів.
Всі мають пам’ятати, хто є «цар», а потенційні опоненти мають бути позбавлені можливості накопичувати ресурси для змови, а то й взагалі мають бути знищені.
Такий «цар» дуже швидко сам стає іграшкою в руках свого оточення, покладається на їхні пропозиції, схеми, тексти і дії. З часом він повністю втрачає відчуття реальності, впадає у параною.
Саме тому не є дивною інформація з підземних бункерів, де, як кажуть, переховується «володар окремої цивілізації», шо він у люті.
План, яким його годували підлеглі – Герасимов, Шойгу і Ко – не спрацював. Україна за 48 годин не здалася. Не здалася і через два тижні, хоча навіть західні партнери у це не вірили.
Тим часом Захід ввів реально катастрофічні санкції проти Росії. І Путін, вочевидь, почав підозрювати, що не все було сплановано і відбувається так, як йому розповідало найближче оточення.
Вже звільнено цілу пачку генералів, а Пєсков заявив, що Путін не знав, що на українську бійню відправляють строковиків новобранців. Начебто, Путіну доповідали, що цього не буде, хоча, звичайно, це брехня.
Крім того, Путін доручив своїм спеціальним і фінансово-ревізійним службам з’ясувати, куди пішли гігантські суми, що виділялися протягом останніх восьми років на підривну діяльність в Україні, формування мережі агентів ФСБ, вербовку потенційних бойовиків і провокаторів.
Під підозру у неналежному «освоєнні» коштів у особливо великих розмірах потрапили і колишній помічник президента РФ Владислав Сурков, і голова «Россотрудничества» Євген Примаков, і «куратори» України в ФСБ, адміністрації президента, у міністерствах і відомствах.
Сума вкрадених коштів оцінюється у п’ять мільярдів доларів, але є підстави вважати, що вона значно більша.
Прийде день і ми дізнаємося, що насправді відбувалося у Кремлі, коли ухвалювалося рішення про вторгнення в Україну. Але, скоріше за все, блискучий план, який Путіну намалювали силовики, мав декілька аспектів.
Війна була потрібна всім – і оточенню, щоб приховати масштаби вкрадених коштів, а потім після природної або не дуже смерті вождя легалізувати статки і вплив, і самому вождю, щоб завершити придуману ним самим «історичну місію», з якою він зрісся, як гриб-паразит з трухлявим деревом – відновлення Російської імперії.
Питання було в деталях. Скоріше за все, на цих деталях всі й попалилися. Перевірити витрачання коштів, виділених на вербування агентів і підривну діяльність складно, тому що зрадники і бойовики – товар, який важко піддається підрахунку і оцінці.
Тепер, коли неочікувано потужний спротив українців звів нанівець плани бліц-кригу, необхідно призначити винних, хоча подібні дії не мають жодного сенсу з точки зору особистого майбутнього Путіна.
У нього залишилося лише два шляхи – природна чи неприродна смерть, або трибунал у Гаазі. По мірі наближення розв’язки починається найцікавіше.
Як завжди у таких випадках, «оточення біля трону» намагається між собою домовитись і координувати дії.
Оскільки всі всім знають ціну, то ніхто нікому не вірить, і тому кожен кожного спробує «здати» іншого, хоча вже не дуже зрозуміло – кому.
Змушені бігти до Путіна, який все ще є їх колективним жахом, вони здадуть один одного і тому всі – всіх.
Деякі, особливо витримані і не особливо публічні персонажі, вичікуватимуть завершення першого етапу «утилізації царєдворців».
На цьому етапі виникає інтрига.
Буде як зі Сталіном?
Вони цілком спроможні прибрати самого Путіна, звинувативши його у неспроможності керувати країною, якщо не у державній зраді (пам’ятаєте критику культу особистості Сталіна?).
Але ж треба мати:
канал переговорів із Заходом,
визначити винних і лідерів, які всіх влаштовують,
зберегти репресивний апарат, щоб народ не виніс їх всіх разом,
знайти, вкрасти і переховати у новому місці гроші, і зробити іще багато важливих справ.
Такий час називається смутою.
І поки армія України добиватиме залишки збройних формувань РФ, виходитиме на свій, визнаний світом, державний кордон, постане питання про ядерний потенціал і територіальну цілісність самої Росії.
Незрозуміло, як Захід подивиться на можливість громадянської війни, чи навіть війн, які цілком може спалахнути між місцевими «лордами», і на відсутність контролю за ядерною зброєю.
Який би сценарій не реалізовувався у Росії, Україні потрібно бути готовою до продовження сильної політики і після перемоги.
Росія має бути приведена до стану, який повністю виключає можливість майбутніх агресій.
Складові цього процесу:
демократизація політичної системи,виключення РФ з Ради безпеки ООН;
або радикальна трансформація цього механізму, який би нарешті зробив його ефективним,
ядерне роззброєння,
запровадження системи міжнародного контролю за озброєннями
і нові гарантії безпеки для України, які б давали реальну можливість жити у мирі і спокої.
Робота по створенню нового світового порядку тільки починається, і ми маємо потурбуватись, щоб стати його невід’ємною частиною.
Сергій Корсунський, Надзвичайний і повноважний посол України в Японії, директор Дипломатичної академії при МЗС України (2017-2020), надзвичайний і повноважний посол України в Туреччині (2008–2016); опубліковано у виданні Радіо Свобода
Читайте більше новин по темі:
Распечатать
