Смерть Андрія Іванчука: що не так із офіційною версією
Швидше за все, саме такою буде офіційна причина смерті. Нічого дивного у цьому не було б, якби не деякі моменти з біографії Іванчука, про які чомусь скромно замовчують усі, хто написав про його раптову смерть. Звичайно, про мертвих або нічого, або правду. Тому, розуміючи спікера парламенту Стефанчука, який мовчить, ми все ж таки звернемо увагу на деякі аспекти життя депутата трьох скликань Андрія Іванчука.
Для початку нагадаємо його парламентську біографію – за три скликання, а обрався Іванчук до Ради вперше у 2012 році від «Батьківщини» і навіть був там заступником голови фракції – він встиг змінити три політичні сили: з «Народного фронту» перейшов до Юлії Тимошенко, потім повернувся до свого друга Яценюка і, нарешті, пішов у групу «Довіра».
Нічого б такого, проте під час своєї парламентської діяльності засвітився й в інших скандалах. У 2021 році Офіс генпрокурора відкрив (з другої спроби) проти Іванчука кримінальну справу за кнопкодавство, але, як усі розуміють, справа була марною формальністю – за те, що нардепи голосують за себе «і того хлопця», треба пересаджати півпарламенту. Тож, хоча формально це й злочин, особливого невдоволення у давно звиклого і не до таких фокусів своїх «слуг» виборця вчинок Іванчука не викликав. Тим більше на тлі інших його колег, які витворюють речі гірші.
Проте варто нагадати і огидну бійку, в якій брав участь Іванчук ще у 2015 році, коли разом із натовпом своїх колег-депутатів напав на Олега Барна, побивши героя війни. (Олег Барна прийшов до парламенту з війни та пішов на неї у лютому минулого року знову, де й загинув у квітні 2023 року, захищаючи свою країну на фронті, на відміну від колишнього «фронтовика» Іванчука). Втім, це теж лише характеризує померлого політика, а не вносить сумніву в офіційну версію його смерті.
Сумніви про те, що смерть Іванчука була природною, викликають кілька речей. По-перше, це спільний бізнес із Ігорем Коломойським, який Іванчук заперечував, а Коломойський підтверджував.
Звичайно, безглуздо стверджувати, що опальний олігарх якось причетний до смерті нардепа. Але дивує той факт, що Андрій Іванчук, будучи головою одного з ключових комітетів Ради з економічної політики, мав спільний бізнес з Ігорем Коломойським, причому у сфері альтернативної енергетики, під що намагався протягнути відповідний закон. І заперечував водночас очевидні речі.
Справа давня, і говорить вона не про те, що олігарх якимось боком причетний до смерті депутата, а про те, що в біографії останнього все аж ніяк не таке чисте, як тепер заявляють з високих трибун, оплакуючи його смерть.
Тим більше, що зв’язки з Коломойським меркнуть на тлі історії про силове захоплення фітнес-центру «Софійський» у центрі Києва компанією «БФ груп», до якої причетний Іванчук. До того ж, під час журналістського розслідування з’ясувалося, що до рейдерського захоплення причетні білоруси. Точніше – Артур Гранц, білорусько-український бізнесмен та друг Андрія Іванчука.
Історія трапилася у 2017 році, тоді фірма «БФ груп» силовими методами захопила фітнес-центр навпроти Мін’юсту. Директором та засновником фірми був помічник Іванчука у парламенті Юрій Грищенко. Іншим засновником – Володимир Яценюк. Останній – родич «фронтовика» Арсенія, якого так люто захищав нині покійний Іванчук, б’ючи натовпом Барну. Згодом через низку кіпрських офшорів «БВ Груп» перейшла у володіння Артура Гранца, друга Іванчука.
Іванчук, звичайно ж, заперечував зв’язок з фірмою і навіть самим Грищенком, але раптово з’ясувалося, що на останнього оформлена не лише фірма, а й скромне житло нардепа в Іванковичах під Києвом:
І знову з’явилися офшори – навіть власний будинок Іванчук зареєстрував через віргінський «Портдил корп».
Крім того, з біографії покійного випливає, що він тісно пов’язаний із ще одним олігархом – багаторічним основним спонсором Арсенія Яценюка та його «Фронту змін» Леонідом Юрушевим.
Леонід Юрушев – вкрай непублічний бізнесмен, тому мало хто знає, що цей уродженець Донецька, який зараз має грецький паспорт, спільно з Рінатом Ахметовим побудував бізнес-центр «Леонардо» у Києві, а в його «Інтерконтиненталі» були штаби Віктора Януковича та "Партії Регіонів". У 2014 році Юрушев оперативно змінив покровителів і став вкладатися в Яценюка, завівши до парламенту серед інших й Іванчука. За це він отримав практично монопольне становище на ринку дьюті-фрі за прем’єра Яценюка і мав вплив на скандальну "Укрзалізницю" водночас. Саме під час прем’єрства Яценюка, коли Іванчук відстоював свого партійного шефа з кулаками у парламенті, Дніпропетровський завод «Дніпровагонрембуд» Юрушева отримав від "Укрзалізниці" півмільярда гривень замовлень.
Ці скандали канули в Лету, але на тлі раптової смерті цілком здорового і ще не старого нардепа бачаться під дещо іншим кутом. Особливо на тлі того, що до Яценюка, на відміну від більшості інших представників минулої влади, нинішня, здається, особливих претензій не має. Як і до спонсорів Яценюка. Водночас цікавим видається той факт, що самовисуванець Іванчук, який не приєднався до фракції «Слуга народу», отримав у парламенті останнього скликання досить непогане крісло у комітеті з питань фінансів, митної та фіскальної політики.
Звичайно, всі ці викладки можуть бути абсолютним збігом, але слід пам’ятати, що дивна смерть Іванчука у нинішньому скликанні Ради далеко не перша. Чого варта хоча б смерть «слуги народу» Антона Полякова, який незадовго до свого «передозу» метадоном у таксі перейшов до групи «За майбутнє» Коломойського. Втім, сподіваємося, що смерть Андрія Іванчука все ж таки була трагічною випадковістю. Однак питання вона все ж таки викликає, особливо з урахуванням його біографії.
Столтенберг підтвердив участь Зеленського та розповів, що запропонують Україні на саміті НАТО
Читайте більше новин по темі:
Распечатать
