Розстріл Портнова: мадридський слід і українські реалії правосуддя
Андрій Портнов, одіозний екс-заступник голови Адміністрації президента Януковича, якого десятиліттями вважали "тіньовим куратором" української судової системи, був застрелений біля Американської школи. П’ять пострілів, контрольний у голову – класична розправа, що більше нагадує голлівудський бойовик, ніж реалії європейської столиці.
Іспанська поліція, звісно, розслідує, але українці вже винесли свій вердикт: "Нарешті постане перед судом, який не зможе купити". Сарказм тут не зайвий, адже саме відсутність цього "непідкупного суду" в Україні, на думку багатьох, і призвела до такого "фіналу".
Феномен Портнова: безкарність як мистецтво
Життя Андрія Портнова, якщо відкинути всі юридичні терміни, було яскравою ілюстрацією того, як можна бути фігурантом десятків розслідувань, звинувачень у держзраді, корупції та тиску на суди, і при цьому залишатися недоторканним для українського правосуддя.
Журналісти-розслідувачі, зокрема "Схеми", роками викопували факти: дорогі вілли, нерухомість у Москві у співвласності з "другом Лаврова", втеча з України під час війни, виїзд сина призовного віку "як волонтера". І що? А нічого. Нуль реакції від правоохоронних органів.
Навіть Кабмін у 2024 році офіційно засвідчив: жоден правоохоронний орган в Україні не має фактів протиправної діяльності Портнова. Це, мабуть, найвищий рівень "професіоналізму" українських силовиків, коли навіть США вводять санкції проти особи за незаконний вплив на судову систему, а в Україні – тиша. Можна було б подумати, що Портнов – геній маскування, але, швидше за все, це геній впливу, який дозволяв йому перетворювати українську правоохоронну та судову систему на особистий щит.
Смерть Портнова викликала справжню ейфорію в соцмережах. Меми, жарти, зітхання полегшення – українці раділи, що "бумеранг" нарешті прилетів. Але чи є чому радіти?
Як влучно зазначає Віта Думанська з Руху ЧЕСНО, Портнов був лише однією з голів міфічної гідри. Його фізичне зникнення не вирішує системних проблем. Питання не в тому, хто стане наступником у піраміді впливу, а в тому, як зробити так, щоб інституції не потрапляли в ці піраміди взагалі. І щоб до відповідальності притягали не кулею, а в суді.
На жаль, ситуація з судовою реформою в Україні, навіть після смерті Портнова, викликає більше запитань, ніж відповідей. Михайло Жернаков, голова правління Фундації DEJURE, відверто зазначає, що в Раді з відновлення після війни, яка має займатися юстицією, ключові позиції займають люди, яких пов’язують з Портновим або які відверто блокували судову реформу. Це, м’яко кажучи, дивно. Особливо, коли Україна так прагне до ЄС, де незалежність судів є одним з наріжних каменів.
- зазначив Жернаков.
Спадщина Портнова й нові обличчя старої системи
Ілля Новіков, адвокат Петра Порошенка, у своєму дописі підкреслює, що спадщина Портнова не зникне. За його словами, за останні роки "виросли достойні свого вчителя спадкоємці". Він наводить приклад слідчого ДБР Артема Яблонського, який, за його словами, "явно ставиться до суддів вже як до безлімітного службового ресурсу, від якого очікується автоматичне штампування всього, що робиться «іменем президента», і який не шкода палити".
Це свідчить про те, що система, яку вибудовував Портнов, можливо, просто еволюціонує, стаючи ще більш брутальною і менш переймаючись "тонкощами" репутації суддів.
Замість "м’якої сили корупції" старої школи, ми бачимо "прості державницькі рішення", які, на жаль, більше нагадують російські підходи, де "государевы люди" не переймаються такими дрібницями, як Віденська конвенція чи права дипломатів.
Агент кремля, незручні факти та "зникнення з радарів"
Окрім внутрішнього впливу на судову систему, Портнова пов’язують і з діяльністю на користь Кремля. Розслідування показали його зв’язок з організацією "Інститут правової політики та соціального захисту імені Бережної", яка, за словами російського посла в ООН, "розповсюджувала інформацію про неонацизм в Україні" протягом восьми років. А мати керівниці цієї організації, Олена Бережна, в день повномасштабного вторгнення Росії "привітала" бомбардування України.
Сам Портнов, який за кілька днів до вторгнення з’явився на телеекрані з розгорнутим інтерв’ю, потім "безслідно зник з усіх радарів". Ну, звісно, "агенту" ж не личить перебувати в країні, яку він допомагав "підготувати" до вторгнення. Це ж не по-джентльменськи.
Після початку повномасштабного вторгнення Росії, влітку 2022 року, Портнов втік до ЄС. Його звинувачували у колаборації з Росією, а його родину – в інвестиціях у нерухомість у Москві спільно з оточенням Сергія Лаврова. Ексзаступник голови адміністрації Януковича Андрій Портнов, імовірно, був куратором окупації рашистами Криму у 2014 році — про це свідчать аудіозаписи, які опинились у розпорядженні журналістів.
Замість епілогу. Верховенство права чи верховенство "бумеранга"?
Смерть Андрія Портнова – це, безумовно, подія. Вона викликала хвилю емоцій, але чи змінить вона щось системно? Чи змусить українську владу нарешті звернути увагу на те, що "бумеранг" прилітає не лише в Мадриді, а й усередині країни, коли відсутність верховенства права створює умови для безкарності та, як наслідок, для подібних "кінематографічних" розв’язок?
Можливо, ця трагічна подія стане тим холодним душем, який змусить українських можновладців нарешті зрозуміти: незалежний суд та верховенство права вигідні навіть "покидькам", адже вони створюють хоч якусь передбачуваність. А без них – лише хаос і непередбачувані "бумеранги". І, можливо, тоді українцям не доведеться радіти смерті, а можна буде радіти справедливості, яка працює за законом, а не за волею випадку чи кілера.
Распечатать
